Поняття власності в римському цивільному праві та його еволюція

Анотація

У статті розглядаються права власності як центральний інститут будь-якої правової системи, з особливим акцентом на їх формуванні та розвитку в римському праві. Підкреслюється, що саме в Римі права власності набули своєї класичної форми, яка заклала основи для подальшого розвитку приватноправових відносин у Європі та залишилася актуальною для сучасних правових систем. Автор розглядає ключові теоретичні та практичні аспекти прав власності: їх економічну та соціальну природу, правомочності власника, розмежування власності (dominium) та володіння (possessio), а також систему захисту. Значна увага приділяється аналізу римських правових конструкцій, які дозволили відрізнити повну власність від її обмежених форм, зокрема через інститут користування та категорію nuda proprietas. Простежується еволюція прав власності від архаїчних форм колективної власності на землю до складних конструкцій класичного періоду. Окремо розглядається квіритська власність як повне право римських громадян, а також преторіанська та перегринська форми, що виникли у відповідь на соціально-економічні потреби. Показано, що римське право вирізнялося своїм прагматизмом: воно не лише встановлювало правові доктрини, а й створювало механізми регулювання фактичних відносин, забезпечуючи стабільність обігу майна. Важливим внеском стала розробка системи первинних та похідних способів набуття власності, включаючи унікальний інститут набувальної давності (usucapio), який поєднував юридичну логіку з економічною доцільністю. У статті також висвітлено посткласичне об'єднання речових прав, здійснене Юстиніаном, яке ліквідувало поділ на квіритарну та преторіанську власність та наблизило римське право до сучасного розуміння proprietas. Підкреслюється, що навіть у своїй класичній формі dominium не було абсолютним: на практиці воно обмежувалося сервітутами, державним втручанням або сімейними інститутами, такими як peculium. У XIX столітті римське право зазнало своєрідного «переосмислення»: юристи адаптували античні концепції до потреб буржуазного суспільства, формуючи образ абсолютних речових прав, закріплений у провідних європейських кодифікаціях – Французькому Цивільному кодексі та Німецькому Цивільному кодексі. Вплив цієї традиції простежується також у сучасному українському законодавстві, де інститути власності, користування, розпорядження, набувальної давності та майнових претензій зберегли прямий зв'язок з римськими джерелами.