Телеологічний етатизм у державному будівництві: доктринальний, конституційний та історичний аналіз

Анотація

Забезпечення державних інтересів як провідний напрям діяльності держави є достатньо актуальною проблемою сучасної України. Саме тому, метою статті є дослідження телеологічного етатизму в державному будівництві в його доктринальному, конституційному й історичному вимірах. Методологічну основу статті становлять синергетичний та аналітичний підходи, загальнонаукові (праксеологічний, історичний та діалектичний) та спеціальні (формально-юридичний, порівняльно-правовий) методи наукового пізнання. У статті з’ясовано, що на концептуальному рівні доктринальний аспект телеологічного етатизму в державному будівництві виникає ще в «Епоху Революцій» XVI–XVIII ст. у формі теорії регуляторної держави. Водночас доведено, що у XX ст. він реалізується в теоріях тоталітарної та корпоративної держави. Співавторами обґрунтовано, що процеси втілення телеологічного етатизму в державному будівництві здебільшого закріплюються на рівні окремих законів, котрі мають характер конституційних. Доведено, що Італія доби фашистської диктатури, яка розглядала тоталітаризм як засадничий принцип своєї державності, фактично не набула етатистського характеру. Також встановлено, що Іспанія під час фактичного регентства Ф. Франко Баамонде та Португалія доби диктатур А. Салазара та М. Каетану мали відверто етатистський характер, незважаючи на те, що світова спільнота формально їх тоталітарними не визнала. У статті з’ясовано, що ідеї «корпоративної держави» найбільш ефективно були реалізовані в Італії доби Б. Муссоліні, Іспанії періоду правління Ф. Франко, Португалії під час диктатури А. Салазара та, до певної міри, III Рейху А. Гітлера. Співавторами обґрунтовано, що у витоків ідеалів самовладдя, які характерні для сучасної Росії, була ситуація, що склалася у Володимиро-Суздальському князівстві. Завдяки аналізу історичних особливостей реалізації телеологічного етатизму у державному будівництві Росії доведено, що існує два підходи щодо його реалізації – персоналізм та стейтизм. Заразом з’ясовано, що втіленням персоналістського підходу було правління московських Рюриковичів від Івана III до Федора Івановича. Обґрунтовано, що доба стейтизму в Росії тривала з часів правління Петра I до початку правління його племінниці – Анни Іоанівни. Практична цінність цієї статті полягає у тому, що вона може бути використана як у подальшій науковій роботі, так і в процесі викладання юридичних дисциплін державознавчого циклу