Церковне судочинство за часів Гетьманської держави

Анотація

У статті наведено комплексний історико-правовий аналіз церковного судочинства в Українській Гетьманщині (Війську Запорозькому) XVII–XVIII століть. Досліджено правову природу церковних судів, їхні інституційні особливості та місце в системі судових органів тогочасного суспільства. Особлива увага приділяється взаємодії церковного та світського судочинства, а також механізмам розмежування їхньої юрисдикції. Аналізується компетенція церковних судів, зокрема у сфері шлюбно-сімейних відносин, морально-етичних проступків та дисциплінарної відповідальності духовенства. Виділено види справ, що підлягали розгляду церковними судами, а також охарактеризовано процесуальні особливості здійснення правосуддя, зокрема використання свідчень, присяг та церковних покарань. Розкрито вплив канонічного права та візантійської правової традиції на формування та розвиток церковного судочинства в Гетьманщині. Встановлено, що церковні суди функціонували як відносно автономна інституція, але перебували у тісному взаємозв'язку з державною владою та світськими судами. Обґрунтовано значення церковного судочинства як важливого елемента правової системи Українського Гетьманства, що забезпечувало регулювання суспільних відносин на принципах моралі та релігії. Доведено, що діяльність церковних судів сприяла формуванню правової культури, зміцненню соціальної дисципліни та підтримці громадського порядку. Зроблено висновок, що церковне судочинства відіграло значну роль у формуванні української правової традиції та мало значний вплив на розвиток інституцій правосуддя в наступні історичні періоди.